Обязанность ведения учета товарных запасов плательщиком ЕН – мнение ВАСУ

Отсутствие ведения учета товарных запасов физическими лицами – плательщиками единого налога (далее — ЕН) на протяжении последних лет было и остается основанием для применения налоговыми органами штрафных санкций.  ВАСУ принято определение от 25.07.12 по делу №К/9991/84526/11, в котором суд пришел к однозначному выводу: законодательством не предусмотрена обязанность ведения учета товарных запасов физическим лицом – плательщиком ЕН.  Оспариваемое налоговое уведомление-решение было принято на основании акта проверки от 05.03.2010. Соответственно суд ссылается на нормы законодательства, действовавшие в тот период. Поэтому данное Определение может быть использовано как весомый аргумент защиты налогоплательщиками, к которым применяются санкции за периоды до вступления в силу норм главы 1 раздела ХIV НКУ (01.01.2012). Однако, как будет показано ниже, выводы, сделанные ВАСУ, соответствуют также нормам законодательства, действующего на данный момент, и могут быть использованы в спорах, относящимся к периодам после 01.12.12.

Содержание Определения ВАСУ

Актом проверки налогового органа плательщику ЕН вменялось нарушение пунктов 12 и 13 статьи 3 Закона Украины «О применении РРО…», а именно:

  • отсутствие учета товарных запасов на складах / по месту реализации;
  • несоответствие сумм наличных денежных средств в месте проведения расчетов общей сумме продаж по расчетным квитанциям, выданным с начала рабочего дня (в случае применения расчетной книжки).

Относительно отсутствия учета товарных запасов ВАСУ указал на исключение, предусмотренное пунктом 12 статьи 3 Закона для продажи товаров лицами, которые в соответствии с законодательством облагаются налогом по правилам, не предусматривающим ведения учета объемов реализованных товаров или услуг. Кроме того, ВАСУ ссылается на статью 6 Закона, согласно которой обязанность ведения учета товарных запасов не применяется к лицам, которые в соответствие с законодательством облагаются налогом по правилам, не предусматривающим ведения учета приобретенных или реализованных товаров.

Относительно несоответствия сумм наличных денежных средств ВАСУ указал на положение пункта 6 статьи 9 Закона: расчетные книжки не применяются физическими лицами — плательщиками ЕН.

Кроме того, ВАСУ подчеркнул, что форма Книги учета доходов и расходов (утвержденная приказом ГГНИ от 21.03.1993 №12), не предусматривает ведения учета товарных запасов.

На основании вышеприведенных норм законодательства суд пришел к выводу, что основания для применения штрафных санкций за нарушение пункта 12 статьи 3 Закона «О применении РРО…» отсутствуют. Кроме того, ВАСУ подтвердил мнение суда апелляционной инстанции  о неправомерности применения к плательщику единого налога санкции по статье 22 Закона  за несоответствие сумм наличных денежных средств в месте проведения расчетов общей сумме продаж по расчетным квитанциям, выданным с начала рабочего дня (в случае применения расчетной книжки).

Действующее законодательство

По мнению автора, выводы, сделанные ВАСУ в Определении, остаются актуальными и с точки зрения действующего законодательства, т.к. нормы, на которые ссылается суд, не изменились.

Статья 6  и пункт 12 статьи 3 Закона «О применении РРО…» всё также предусматривают освобождение физических лиц — плательщиков ЕН от обязанности ведения учета товарных запасов. А пункт 6 статьи 9 освобождает плательщиков ЕН от ведения расчетных книжек.

Действующая на данный момент форма Книги учета доходов и расходовутверждена приказом Минфина 1637 и, как и ранее, не предусматривает ведение учета объемов (количества и номенклатуры) реализованных  товарных запасов или учета приобретенных или реализованных товаров.

Значение определения ВАСУ

Само по себе определение ВАСУ не является «руководством» для судов первой, апелляционной или кассационной инстанций. Однако неодинаковое применение судом кассационной инстанции одних и тех же норм материального права, повлекшее  за собой принятие различных по содержанию судебных решений в подобных правоотношениях, является основанием для пересмотра судебных решений кассационной инстанции Верховным судом Украины. Данная норма призвана обеспечить единообразное применение норм права судами. Поэтому налогоплательщик может воспользоваться данным Определением, как основанием для обращения в Верховный Суд Украины с заявлением о пересмотре судебного решения. Кроме того, ссылка налогоплательщика  на данное Определение при обосновании своей позиции в судах первой, апелляционной и, в особенности кассационной инстанций, может оказаться достаточно убедительным аргументом.

Игорь Забута, управляющий партнер Юридической компании BLC-Ukraine

***

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«25» липня 2012 р. м. Київ К/9991/84526/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Костенко М.І. Муравйов О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції в особі Ярмолинецького відділення

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р.

у справі № 2а-3568/10/2270/12 (32062/10/9104)

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі

Хмельницької області

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових)

санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі Хмельницької області (надалі відповідач, ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області) про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.06.2010 р. (суддя -Р.І. Савчук), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -В.П. Дякович, судді: І.М. Обрізко, І.О. Яворський) скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: скасовано рішення ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області від 13.03.2010 р. № 0000222302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у частині застосування до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 304,20 грн.; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та залишити у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено перевірку за дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої 05.03.2010 р. складено акт № 0020/22/21/23/НОМЕР_1 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пунктів 12, 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(надалі -Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), а саме -не забезпечено ведення у порядку встановлено законодавством обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації на суму 2152,10 грн., не забезпечено відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями виданими з початку робочого дня на суму 542 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.03.2010 р. № 0000222302, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 014,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом виявлено та належним чином зафіксовано порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», які позивачем спростовано не було.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильною позицію апеляційного суду, який визнав незаконними висновки суду першої інстанції у частині правомірності донарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4 304,20 грн., за порушення статтей 20, 22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі. громадського харчування та послуг».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на час перевірки перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку, реалізацією підакцизних товарів не займався.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

За порушення цієї вимоги Закону, до суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів громадян (ст.20 даного Закону).

Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою -суб’єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) -у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб’єктів малого підприємництва. Обов’язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

При цьому, у пункті 6 статті 9 вищезазначеного Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб’єктами підприємницької діяльності — фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб’єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтв про сплату єдиного податку), якщо такі суб’єкти не здійснюють продажу підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.

Крім цього, згідно з пунктами 1 та 5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001р. № 1269, визначено, що книга обліку доходів витрат (далі — книга) ведеться суб’єктами підприємницької діяльності фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб’єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством (далі — суб’єкти підприємницької діяльності).

Суб’єктом підприємницької діяльності до книги заносяться такі відомості:

— порядковий номер запису;

— дата здійснення операції, пов’язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом;

— сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника;

— сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг);

— сума виручки від продажу товарів (надання послуг) — з підсумком за день.

Пунктом 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999 р. № 599, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за № 752/4045, встановлено, що для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком N10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за № 64. При цьому обов’язковому заповненню підлягають лише графи «період обліку», «витрати на виробництво продукції», «сума виручки (доходу)», «чистий доход».

Слід також зазначити, що форма Книги обліку доходів і витрат, затверджена вищевказаним наказом, не передбачає ведення обліку товарних запасів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що вищезазначеними нормативно-правовими актами визначено порядок ведення доходів і витрат суб’єктами малого підприємництва.

А відтак, підстав для застосування до підприємця штрафних санкцій за порушення приписів пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»не було.

У зв’язку з чим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області від 13.03.2010 р. № 0000222302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у частині застосування до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 304,20 грн.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, апеляційним судом було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 — 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції в особі Ярмолинецького відділення залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 р. у справі № 2а-3568/10/2270/12 (32062/10/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Костенко М.І. (підпис)Муравйов О.В.

Суддя А.М. Лосєв

Добавить комментарий